Життя як нереальний сон: ексклюзивне інтерв'ю з Дейвом Гролом про закулісся Nirvana, феномен Foo Fighters

Видавці мемуарів екс-барабанщика культової гранж-формації Nirvana і беззмінного фронтмена Foo Fighters Дейва Грола спочатку пропонували класичний план просування книги: пара публічних читань, акустична пісня під гітару, сесія запитань-відповідей і пачка проданих екземплярів. Однак музикант підійшов до справи з зовсім іншим розмахом.

Автор: Марк Севедж, музичний оглядач BBC

«Я зробив з цього цілу постановку, — зізнається Грол напередодні прем'єри, трохи сором'язливо, але з гордістю. — Я написав концепцію шоу всього п'ять днів тому. У ньому я наочно показую, як вчився грати на музичних інструментах».

Все починається з того, що юний Дейв сидить на підлозі в спальні, відстукуючи ритми зубами і на звичайних подушках — саме так майбутній легендарний барабанщик осягав ази ударних, поки не назбирав грошей на власну установку. Потім він демонструє, як записував примітивні треки на старий касетний магнітофон, після чого викочує на сцену професійну ударну установку і потужно виконує безсмертний гімн Nirvana — «Smells Like Teen Spirit». Це імпровізоване шоу ідеально відображає підхід Грола не тільки до музики, а й до самого життя. У свої 52 роки, збираючи стадіони по всьому світу, він досі до кінця не може осмислити власний масштаб успіху.

«Книга написана з точки зору людини, якій здається, що все це відбувається не з нею, — каже він. — Не можу повірити, що все це було в моєму житті: можливість зіграти з кумиром дитинства Томом Петті або сісти в літак, пропустити пару келихів і полетіти в інше місто виступати перед багатотисячним натовпом. Я щодня згадую щось подібне і думаю: "Ось це і пролетить у мене перед очима перед самою смертю"».

Напередодні старту свого сценічного шоу Дейв Грол поділився з BBC роздумами про мемуари «Оповідач», 30-річний ювілей епохального альбому Nevermind і пояснив, чому повернення легендарної групи ABBA привело його в абсолютний захват.

Чому книга? І до чого тут локдаун?

Чому ти взагалі вирішив сісти за написання книги? Виною всьому пандемія і ізоляція?

Все почалося з особистої сторінки в Інстаграмі. Коли стало ясно, що доведеться замкнутися вдома на кілька місяців, я подумав: «Моїм творчим позивам необхідний якийсь вихід». Так з'явився акаунт «Правдиві історії Дейва», де я почав публікувати життєві байки. Оскільки обоє моїх батьків були блискучими письменниками, у мене з дитинства закладені певні навички. Написавши чотири або п'ять історій, я впіймав себе на думці: «А чому б не спробувати написати книгу?»

Як тобі вдалося відновити стільки деталей з минулого? Ти розкопував старі фотоальбоми і щоденники?

У мене в голові побудована власна ментальна картотека, де все суворо відсортовано за музикою. Варто ввімкнути мені трек із 70-х, і я миттєво згадаю, де перебував у той момент; а якщо зазвучить композиція Nirvana, я з легкістю назву навіть те, у що був одягнений на сесії звукозапису.

— О, давайте перевіримо! У що ти був одягнений під час роботи над піснею In Bloom?

На мені красувалися жовті шорти і саморобна біло-блакитна сорочка. Здається, я взагалі носив тільки їх у період роботи над Nevermind. До світу високої моди там було далеко!

Від стадіонної зневаги до магії живого звуку

У книзі є приголомшлива цитата: «Стадіонний рок мені ніколи не подобався. Доти, поки я не опинився на краю сцени». Що змінилося?

Це ж найкраще місце в глядацькому залі! Коли величезний стадіон хором виконує твої пісні, це чиста магія. Нам, людям, критично необхідно відчутне відчуття єднання, спільного переживання емоцій. Ось це якраз воно і є.

Але будучи затятим панком у 80-х, ти напевно зверхньо дивився на стадіонних рок-гігантів. Як вдалося подолати це протиріччя?

У дитинстві мої стіни були завішані плакатами Led Zeppelin, The Beatles, AC/DC та інших грандіозних груп. Для мене вони здавалися персонажами з чарівних казок. Пізніше я вперше потрапив на гіг андеграундної панк-банди в крихітному вашингтонському клубі всього чоловік на 50. Побачивши цю сиру, безкомпромісну енергію живого рок-н-ролу, я подумав: «Ось воно, справжнє». Мрії про стадіони миттєво випарувалися в минуле.

Але потім настав стрімкий успіх Nirvana, армія шанувальників почала зростати лавиноподібно, і мої підліткові переконання увійшли в жорсткий конфлікт з реальністю. Виникла справжня моральна дилема. При цьому за натурою я людина, яка обожнює ділитися з усіма абсолютно всім — і радістю, і сумом, горланити пісні і випивати разом. У результаті я повністю змирився з цим статусом, і мені це навіть сподобалося.

Тебе заслужено називають «найприємнішою людиною в рок-музиці». Звідки така риса характеру?

Напевно, все йде від мами. Я виріс у Вірджинії, на південь від Вашингтона — це не найглибший південь, але люди там володіють особливою гідністю. Почасти позначається і те, що я формувався в андеграундній музичній тусовці Вашингтона. Спільнота була зовсім крихітною, пара сотень людей. Якщо комусь на концерті був потрібен гітарний підсилювач, ти без роздумів позичав свій. Я досі сприймаю всіх музикантів як частину єдиної глобальної спільноти. Неважливо, Ріанна це чи Стінг — я запросто піду за лаштунки і буду ломитися в кожну гримерку з пляшкою віскі в руці, просто щоб привітатися з людиною.

30 років Nevermind, божевілля слави і вічні проблеми зі слухом

Минулого тижня епохальному альбому Nevermind стукнуло рівно тридцять років. Пам'ятаєш, чим ти займався в той історичний день?

Здається, ми відіграли концерт у Торонто. Коли альбом тільки з'явився на прилавках, ніхто не чекав від нього космічних успіхів, і ми виступали на майданчиках чоловік по 100–200. Але варто було кліпу на «Smells Like Teen Spirit» вийти в ротацію приблизно тиждень по тому, як все навколо буквально вибухнуло. До моменту закінчення гастролей публіка зривалася з ланцюгів, і нам доводилося поспіхом змотуватися. Навколо почалося абсолютне божевілля.

Як вам вдавалося не збожеволіти в епіцентрі цього божевілля?

Ми були зовсім зеленими пацанами: мені 22, Курту Кобейну — 23 або 24 роки. Кожен справлявся зі стресом по-своєму. Коли я відчував, що мене починає конкретно плавити від напруги, я сідав на літак додому у Вірджинію, влаштовував барбекю з друзями і розмовляв з мамою. Це допомагало повернутися з небес на грішну землю. Світову славу, що звалилася на голову, виносити важко. Коли я сьогодні бачу молодих артистів, що раптово стали суперзірками, я щиро за них переживаю — без важких наслідків таке ніколи не проходить.

Ходили чутки, що оригінальні майстер-стрічки Nevermind згоріли під час масштабної пожежі в Universal Studios у 2008 році. Відомо щось про це?

Чесно кажучи, точно не знаю. Але зазвичай у студій завжди є резервні копії записів, так що, сподіваюся, музика не пропаде навіки.

— Тобто десь все-таки існує оригінал?

У мене вдома у мами зберігається звичайна касета, так. Ну що ж поробиш!

— Значить, майбутні перевидання альбому будуть приправлені фірмовим аналоговим шипінням стрічки...

Ну, до поточного моменту я вже настільки оглух, що все одно нічого не почую.

У тебе діагностовано тинітус (постійний дзвін у вухах)?

Останні 30 років! Лягаю спати, а у вухах стоїть безперервний звук: «Ііііііііііі».

— І як з цим спиться?

Та давно звик! Ліве вухо практично не чує через багаторічне бомбардування барабанами і потужними сценічними моніторами. Так що тепер у мене немає жодних проблем, коли діти вдома бігають і шумлять. Досить просто прилягти на подушку здоровим вухом.

— Коли вони підростуть, вони почнуть цим користуватися. Будуть кричати в твоє глухе вухо: «Тату, можна мені взяти машину?»

Ха-ха! А я їм на це відповім: «Що-що? Не розчув!»

Життя після Nirvana, НЛО і сльози під ABBA

Після розпаду Nirvana ти заявив, що створив Foo Fighters тому, що «життя триває». Сильно сказано.

Ну так, після смерті Курта наш світ перевернувся з ніг на голову, і було зовсім незрозуміло, як жити далі. Відразу після трагедії я отримав листівку, де були такі рядки: «Зараз тобі не хочеться грати. Але ти будеш. І це врятує тобі життя». І хоча розуміння прийшло не відразу, у результаті я усвідомив, як мені пощастило залишитися в живих, і що я зобов'язаний скористатися цим шансом, займаючись тим, що люблю найбільше — грати музику. Це мене врятувало. Так що Foo Fighters завжди уособлювали для мене саме життя. Вони допомогли мені подолати найважчі випробування.

Група названа на честь військового терміна часів Другої світової війни, що позначає НЛО. Ти віриш у існування інопланетян?

О так, я давній уфо-маніяк! Стежу за цією темою вже багато років. Хоча те, що уряд США розсекретив цього літа, для мене не стало величезною новиною. Я свято вірю, що людство у Всесвіті не самотнє, і мене це цілком влаштовує. На мою повсякденну рутину це ніяк не впливає, але я запеклий романтик: дивлячись на зоряне небо, я думаю: «Господи, сподіваюся, ми тут не одні». От була б засідка!

— А якщо літаюча тарілка прилетить і зависне над вашою сценою, відкриється люк, вдарить сліпуче світло — підеш дивитися, що там нагорі?

Ні, ну ми ж так довго будували цю сценічну конструкцію! Та й кидати все шкода. Так що я швидше запрошу їх у гості.

— На барбекю?

А чому ні? Посмажити м'яса для інопланетних гостей!

Я знаю, що ти пристрасно любиш групу ABBA. Як відреагував на їхній грандіозний камбек?

О так, я їх обожнюю! Прочитавши новину про те, що вони повертаються і випускають новий альбом, я тут же скинув посилання сотні друзів, а потім увімкнув їхню нову пісню. Я плакав, як дитина. Розридався просто в голос!

— Що тебе так зачепило?

Відчуття, що час навколо зупинився. Ну і потім, це приголомшливо красивий, романтичний, меланхолійний і неймовірно щемливий погляд у минуле. Ох, це чудово! Так ABBA просто фізично не вміють писати погану музику.

— А якби вони запросили тебе зіграти з ними?

Пішов би, не роздумуючи ні секунди. Покажіть мені барабанну установку, і я почну стукати. З ними я б зіграв з величезним задоволенням.