Як створювався EVH 5150 III — підсилювач, який пережив свого творця і став стандартом металу

«Він просто викрутив усе на максимум і пішов»:

Від легендарної інтуїції Едді Ван Галена до безжальних краш-тестів — історія народження EVH 5150 III з перших вуст
Вольфганг Ван Гален і Matt Bruck (EVH Gear) — про складний шлях до створення сучасної лампової ікони та, можливо, найкращого металевого підсилювача нашого часу

Коли у 2007 році на ринок вийшов EVH 5150 III, Вольфгангу Ван Галену було всього 16 років. З тих пір підсилювач, що зробив ім'я його батька — Едварда Ван Галена, перетворився на один із найбільш впізнаваних і затребуваних гітарних підсилювачів у світі.

Сьогодні 5150 — це не просто модель, а фактично стандарт звучання важкої музики.
Як зізнається Вольфганг у розмові з Guitar World:

«Мені здається, неможливо грати в метал-гурті й не мати 5150 — або хоча б його копію».

З цим повністю згоден Matt Bruck, людина, яка стояла біля витоків розробки підсилювача разом з Едді:

«Це один із найуспішніших підсилювальних брендів в історії. Спадщина триває. Нам неймовірно пощастило працювати з Едом стільки років. Я відчуваю величезну повагу до того, чим став цей підсилювач, і при цьому зовсім не здивований його успіху».

Для самого Вольфганга 5150 III — не просто фамільний бренд, а жива частина музичної історії:

«У цьому є особлива гордість. Я без вагань використовую ці підсилювачі і на сцені, і в студії. Це дітище мого батька і Метта. Я просто щасливий спостерігати, як усе це стало реальністю».

Як взагалі створювався цей підсилювач?

Matt Bruck:
Процес був довгим і непростим. Ми не доопрацьовували існуючу схему — підсилювач проектувався з нуля. Потрібно було створити абсолютно нову платформу, на якій потім можна було будувати все інше.

Це означало розробку нового шасі та трансформаторів. Вони вийшли неймовірно міцними — буквально «як танк». Ми свідомо закладали запас по потужності та надійності. Якщо ти хочеш створити справді видатний підсилювач, інакше не можна.

Вольфганг Ван Гален:
Я чудово пам'ятаю, як батько тестував його в студії. Знизу, з іншої частини будинку, було чути легкий фідбек. Чим ближче ти піднімався до студії, тим гучнішим він ставав.

Відкриваєш двері першої кімнати — гучніше. Відкриваєш двері до самої студії — і там стоїть гітара, всі ручки викручені до упору, підсилювач іде в нескінченний зворотний зв'язок.

Він залишив усе це працювати цілий тиждень. Просто щоб перевірити, чи не вибухне він.
[Сміється] Думаю, це був найжорсткіший тест, який взагалі може пройти підсилювач.

Matt Bruck:
Я навіть записував усі технічні деталі, щоб не забути, але історія, яку зараз розповів Вольф, — стовідсоткова правда. Розробка тривала майже два роки, і фінальний етап ми між собою називали «краш-тестуванням».

«Краш-тест» — це термін Едді придумав?

Matt Bruck:
Фактично так. Для нього це означало спробу знищити обладнання.
[Сміється]
Ідея була простою: якщо підсилювач витримає це, значить, на сцені і в турі з ним точно нічого не трапиться.

Він викрутив усе на максимум, притулив голову до кабінету і створив нескінченну петлю фідбеку. Я був упевнений, що будинок загориться.

І як на це реагував сам Едді?

Matt Bruck:
Я казав йому: «Він перегріється. Він вибухне. Ми влаштуємо пожежу».
А він спокійно відповідав: «Не переживай. Подивимося, скільки протримається».

Через п'ять днів він сказав: «Гаразд, тест пройдено».

Це чудово показує, яким нестандартним генієм був Ед. Він мислив зовсім інакше, ніж усі інші.

Вольфганг Ван Гален:
Це було схоже на тестування геймпадів, де робот натискає кнопку кілька мільйонів разів, поки вона не зламається. Тільки у версії для лампового підсилювача.
[Сміється]