Таємниця легендарних ‘Burst’: чому не кожна Gibson Les Paul Standard 1960 однаково велика

«Серед ‘Burst’ є по-справжньому видатні екземпляри, є середні, а є й такі, що не вражають» — ця думка чудово розкриває реальність навколо культових гітар Gibson кінця 50-х та початку 60-х років.

Перед нами найрідкісніший інструмент — Gibson Les Paul Standard 1960, так званий Double-O. Сьогодні такі гітари вважаються справжніми святинями для колекціонерів, але так було далеко не завжди. Свого часу музиканти просто не до кінця розуміли, в чому їх унікальність.

Що таке Double-O і чому це майже 1959 рік

Коли ’59 Les Paul — це не зовсім ’59? Відповідь проста: коли мова йде про Double-O.

Зазвичай гітари 1960 року асоціюються з яскравим вишневим sunburst-покриттям, відбиваючими ручками потенціометрів та більш тонкими грифами. Проте на початку 1960 року ці особливості ще не були стандартом.

Компанія Gibson продовжувала використовувати заготовки 1959 року — грифи, корпуси та навіть звукознімачі. Саме такі інструменти й отримали назву Double-O, оскільки перші дві цифри їхнього серійного номера — нулі.

По суті, вони практично невідрізні від моделей 1959 року ні за відчуттями, ні за звучанням, ні за зовнішнім виглядом.

Чому sunburst колись не цінувався

Сьогодні важко повірити, але свого часу sunburst-гітари не користувалися особливою популярністю. Вони вважалися дорогими та досить важкими.

Крім того, червоний пігмент, що використовувався в оздобленні (аніліновий барвник), швидко вигоряв на сонці. Багато інструментів, виставлених у вітринах магазинів, буквально «засмагали», втрачаючи насиченість кольору.

Ймовірно, багато гітаристів просто не розуміли потенціал цих інструментів — доти, поки Keith Richards не з'явився з такою гітарою на шоу The Ed Sullivan Show. Після цього такі музиканти, як Mike Bloomfield та Eric Clapton, зробили Les Paul по-справжньому популярною.

Пізніше, коли з'явилися стійкіші барвники, Gibson відмовився від анілінового пігменту, і нові варіанти sunburst отримали прізвисько «tomato soup» через свій насичений колір.

Конкретний інструмент: характер та особливості

Цей екземпляр Gibson Les Paul Standard 1960 знаходився в колекції близько семи років. Його колір багато в чому нагадує 1959 рік — збереглася значна кількість оригінального анілінового барвника.

Вага гітари становить 9 фунтів 9 унцій (приблизно 4,3 кг). Попри це, інструмент добре збалансований і не створює надмірного навантаження на плечі.

На задній частині корпусу помітні сліди використання — так звані «spaghetti marks», а також невеликі потертості в області верхнього рога поруч із перемикачем.

Звукознімачі чудово підібрані: нековий показує опір 8.23k, бриджевий — 8.32k. Обидва мають подвійні чорні котушки, і їхні кришки ніколи не знімалися.

Звук можна охарактеризувати як досить агресивний, але варто трохи зменшити гучність (до 8–9), і він стає чистим та м'яким.

Оригінальність і стан

Кнопки кілків були замінені на вироби Uncle Lou’s, оскільки оригінальні з часом зруйнувалися — це типова проблема для таких інструментів.

В іншому гітара повністю оригінальна, включаючи лади, які знаходяться у відмінному стані. На перший погляд може здатися, що інструмент пережив переладування, але насправді все рідне.

Різні 1960-ті: не всі однакові

Double-O гітари справді унікальні, хоча багато хто, почувши «1960», схильний очікувати на гірше.

Однак досвід показує, що інструменти сильно відрізняються один від одного. Ранні моделі часто мають досить товсті та зручні грифи, тоді як у пізніх версій 1960 року зустрічаються вкрай тонкі профілі.

Ці зміни відбувалися поступово, а не в один момент.

Дехто вважає, що товщина грифа впливає на звук, але на практиці багато залежить від конкретної деревини. Бували випадки, коли тонкі грифи звучали багатше, ніж масивніші версії 1959 року.

Головне — це характеристики та якість дерева.

Реальність про ‘Burst’: правда без міфів

Можна з упевненістю сказати: серед ‘Burst’ є справді видатні інструменти, є середні, а є й менш вдалі.

Цей конкретний екземпляр знаходиться вище середнього рівня, хоча й не є абсолютним лідером серед усіх, що доводилося тримати в руках.

Його вагу можна назвати єдиним компромісом — він чудово підходить для студійної роботи або гри сидячи, але для тривалих виступів стоячи може бути заважким.

Колекційний ринок і пошук рідкісних екземплярів

У той час як ринок колекціонерів був зосереджений на моделях 1959 року, гітари 1960-го тривалий час залишалися в тіні.

Це дозволило скуповувати їх, включаючи рідкісні Double-O екземпляри. Часто їх просто класифікували як ’59 або ’60, не вдаючись у деталі.

Особливий інтерес представляли ранні версії, що зберігали характеристики 1959 року, аж до появи серійних номерів із префіксом 02.

Вага, варіативність і філософія виробництва

Вага гітар серії ‘Burst може значно різнитися. Це ще раз підтверджує, що Gibson виробляв інструменти, використовуючи доступні на той момент матеріали.

Кожен інструмент — це унікальне поєднання дерева, конструкції та часу, у якому він був створений.