«Гітара, яка змінила все: як Марк Нопфлер створив легенду Brothers In Arms — і чому без Les Paul альбому б не було»

Майже чотири десятиліття по тому Марк Нопфлер ставиться до Brothers In Arms як до чогось далекого: платівка, що зробила його найвеличнішою рок-зіркою середини 80-х, сьогодні здається йому спадщиною іншого часу й іншої людини — бородатого гітариста в червоній пов'язці, в якому 76-річний музикант ледь впізнає себе.

Іноді, ще до того як він остаточно пішов зі сцени шість років тому, Нопфлер діставав окремі пісні на сольних концертах — наприклад, потужний Money For Nothing в нью-йоркському Madison Square Garden у 2019 році. Але обговорювати сам альбом він не любив ніколи — навіть у період його світового тріумфу.

В одному з рідкісних інтерв'ю 1995 року Нопфлер говорив про успіх Brothers In Arms майже байдуже: збіг з появою CD-дисків, «випадковий збіг обставин», як він висловився. Якби не цей альбом — злетів би інший.

З того часу він завжди уникав розмов про платівку, що продалася понад 30-мільйонним тиражем, і остаточно припинив будь-які спроби возз'єднання колективу Dire Straits. У підсумку можна зустріти молодих фанатів рок-музики, які про існування цього гіганта 80-х навіть не чули.

Але час робить свою справу: шанувальники Dire Straits дорослішають, і їхня купівельна спроможність зростає. Тому 40-річне ювілейне перевидання Brothers In Arms виглядало майже неминучим — і цього року воно стало розкішним подарунком: ідеальне оформлення з тим самим ширяючим National Style ’37 і бонусний концертний диск із Сан-Антоніо.

Несподіваним стало інше: Нопфлер, його вірний басист Джон Ілслі та інші люди з близького кола Dire Straits погодилися дати інтерв'ю прямо в British Grove — студії Нопфлера в Лондоні. І ось, у теплий день, у затишній студії 2 журналіст зустрічається з людиною, яка одного разу змінила гітарну музику.

Перші спогади

Нопфлер спочатку стриманий, але лід швидко тане: варто обмінятися жартом «тільки гітаристи зрозуміють» про неможливість грати в кріслі з підлокітниками — і розмова проноситься крізь десятиліття.
Він зізнається:

«Легко сказати: “О, нічого особливого”. Але коли згадуєш, скільки Brothers In Arms значив людям, розумієш, чому ми зараз тут».

Ілслі, згадуючи початок роботи над альбомом, переносить нас у маленький будиночок у Holland Park, де зібралася команда: Марк, Джон, клавішники Алан Кларк і Гай Флетчер, і барабанщик Террі Вільямс, який відбивав ритм по картонній коробці.

Пісні були різними за настроєм — від легкості Walk Of Life до серйозності Brothers In Arms. Басові лінії Ілслі в основному доповнювали низькі ноти, які Марк виводив великим пальцем.

Музичний спектр

Матеріал нового альбому був надзвичайно різноманітний:

• So Far Away поєднував теплий грув і футуристичні звуки Synclavier.

• Your Latest Trick — нуар-джаз з акцентом на саксофон і атмосферний сеттинг.

• Walk Of Life — суміш рокабілі і запального зуді.

• І звичайно ж — антивоєнне полотно Brothers In Arms і фірмовий риф Money For Nothing.

   

Нопфлер пояснює останній так:

«Це майже двопальцеве бугі. Я слухав багато ZZ Top — речі на кшталт Gimme All Your Lovin’. Риф простий, але потрібно вміти приховувати зайві ноти і грати тільки потрібні».

Але Ілслі додає:

«Всі думають: “Легко зіграти”. Але я майже не зустрічав гітаристів, які можуть зіграти це як Марк».

Ті самі перші чотири ноти

На концертах Нопфлер рідко відтворював записи дослівно — крім вступу Brothers In Arms.
Він пояснює:

«Ці чотири ноти — як меблі в кімнаті. Якщо зіграти інакше — люди відчують, що щось не так».

Але куплети — хитрий конструктор. Кожне повторення злегка змінюється: інший акцент, “синє” блюзове зміщення — і настрій зсувається. Класичним музикантам ці тонкощі часто не даються.

Montserrat: рай під дощем

Dire Straits вирушили в студію AIR на острові Монсеррат взимку 1984 року. Але рай не був ідеальним: тропічні зливи били по даху шість тижнів поспіль, а звукорежисер Ніл Дорфсман невдоволено бурчав, що робота рухається занадто повільно і звук виходить «занадто темним».

Це не дивно — адже в цей період Нопфлер майже не використовував свою улюблену Fender Stratocaster ’61. Гітарний технік Рон Ів згадує:

«Він діставав її пару разів, але інші його інструменти давали потрібний характер. Цей Strat був майже “парткастером”, і Марк відчував обмеження».

Головний герой альбому — Gibson Les Paul ’59 Reissue

Brothers In Arms став тим самим моментом, коли Нопфлер вперше зробив ставку на вінтажний Gibson Les Paul (репліка ’59).

Ів розповідає:

«Ми знайшли інструмент у Rudy’s Music в Нью-Йорку. Перше, що вразило мене — гриф: не дуже товстий, не дуже тонкий. І звук — неймовірний».

Пізніше він сам переробив електроніку під «пітер-гринівське» розфазування — навіть не питаючи Марка.

Саме цей Les Paul визначив звук Brothers In Arms і Money For Nothing: густий, тягучий, драматичний.

Ілслі доповнює:

«Stratocaster — як балерина. А Les Paul — інструмент з важкою емоційною вагою. Для заголовної композиції він був єдино вірним».

Ів каже:

«Я буквально підштовхував Марка до цього звуку. Тому все і склалося».

Але не одна Les Paul творила історію

Для інших треків підходили інші інструменти.

• Walk Of Life — фірмовий “телекастерний” клацання його Schecter в стилі Tele ’83.

• The Man’s Too Strong — дзвінкий металевий голос National.

• Чутки про Les Paul Junior на Money For Nothing — міф: він там не використовувався.

Підсилювачі, педалі і дивні синт-гітари

Нопфлер використовував:

• підсилювач Іва — Marshall JTM45, натхненний альбомом Джона Мейалла,

• кабінет Laney 4x12,

• і всього один педал-ефект: Cry Baby на Money For Nothing.

Найнезвичайнішим пристроєм був Roland-синт для гітари. Але Нопфлеру він не підійшов: його м'який легкий штрих просто не спрацьовував з технологією, і партії зіграв запрошений музикант Джек Сонні.

Самокритика майстра

За столом у студії сидить людина, чиї соло давно стали частиною історії музики. Але Нопфлер про себе говорить скромно:

«Мене називали гітарним героєм — і мені було ніяково. Я ніколи не вважав себе великим гравцем. Просто людиною, яка намагається зіграти свої пісні».

Він визнає, що тільки до Brothers In Arms почав по-справжньому розуміти таймінги: інженери роками говорили, що він поспішає, а він сперечався.

Тур і наслідки слави

Альбом став всюдисущим з травня 1985 року. Світове турне було феєричним — і виснажливим. Ілслі згадує:

«Це було неймовірно. Але важко — Марку діставалося більше за всіх. Слава ускладнює повсякденне життя».

Нопфлер завжди обтяжувався увагою:

«У Манчестері мені крикнули: “Ти — топ!”. Але я ніколи не відчував себе “на вершині”».

Підсумок

Інтерв'ю добігає кінця. Запитати у Марка, чи слухав він Brothers In Arms востаннє — означає отримати майже жахнутий погляд:

«Ніколи. Навіщо мені вдома слухати самого себе? Життя і так достатньо драматичне…»