«Що я накоїв?!» — Джо Перрі про свій легендарний Gibson Les Paul Junior, який пережив усе
Автоматичний переклад. Російський оригінал
«Коли гітара злетіла вгору, я подумав: “Чорт, це виглядає неймовірно!” А коли вона почала падати — у голові було тільки: “Що я накоїв?!”» — Джо Перрі про свій легендарний Gibson Les Paul Junior, який пережив усе
Гітарист Aerosmith розповів історію культового Gibson Les Paul Junior 50-х років з унікальною інкрустацією з перламутру, поділився думками про свою «ідеальну» гітару.
Якщо ви хоча б раз бачили Джо Перрі на сцені з його сольним проектом, The Hollywood Vampires або, звичайно ж, з Aerosmith, то напевно помічали його знамениту чорну Gibson Les Paul Junior з ефектною перламутровою інкрустацією, яку неможливо переплутати з жодною іншою гітарою.
Цікаво, що в такому вигляді інструмент ніколи не залишав фабрику Gibson у 50-х роках. Більше того, коли Перрі придбав цю гітару наприкінці 70-х, вона теж виглядала зовсім інакше. І сам музикант зовсім не планував перетворювати її на такий незвичайний інструмент. Усе змінилося після одного рок-н-рольного інциденту на концерті Aerosmith, коли гітара зазнала серйозних пошкоджень, а Стівен Тайлер ледве не відправив її рештки прямо в натовп фанатів.
Саме після цього почалося друге життя культового Junior — історія, яку Джо Перрі згадує досі.
Як з'явилася знаменита чорна Gibson Les Paul Junior?
«Наскільки я пам'ятаю, це модель приблизно 1956 року», — розповідає Джо Перрі.
«Спочатку це була класична версія з вишневим покриттям. Не sunburst — просто насичений cherry finish. На ній встановлено один звукознімач P-90. У середині 70-х у мене було відразу дві такі гітари — приблизно такі ж використовували Johnny Thunders та Leslie West. Це просто приголомшливі інструменти. Тільки ручка гучності, тон і один P-90 — але звучання буквально кричить. Мені справді пощастило роздобути відразу дві».
Той самий концерт, після якого все змінилося
Так, одна з цих гітар постраждала прямо під час виступу.
«Ми грали на фестивалі, і в кінці пісні я підкинув гітару вгору. Тоді ще не існувало бездротових систем, тому інструмент був підключений звичайним кабелем. Гітара злетіла, натягнула дріт, а потім впала вниз прямо на гриф — і голова грифа просто відламалася».
Музикант згадує цей момент з посмішкою:
«Коли вона летіла вгору, я подумав: “Не можу повірити, наскільки це круто виглядає”. А от коли вона почала падати, у голові вже було: “Боже, що я накоїв?!”»
Але справжній хаос почався вже після падіння.
«Коли гітара розбилася, Стівен Тайлер схопив її і хотів жбурнути рештки в публіку. Мені буквально довелося боротися з ним за інструмент! Я ж розумів, що її можна відновити».
Перламутрова інкрустація та нове життя інструменту
Після концерту Перрі вирішив не просто відремонтувати гітару, а повністю переосмислити її зовнішній вигляд.
«На подвір'ї будинку, де я тоді жив, стояли мармурові горгульї. Я зробив кілька знімків на Polaroid і відправив фотографії до Gruhn Guitars у Нешвіллі, щоб подивитися, чи можна використовувати ці зображення в оформленні гітари».
Так з'явилася знаменита інкрустація.
«Багато хто думає, що це просто наклейка, але насправді все виконано вручну з натурального перламутру. І що найголовніше — гітара досі звучить чудово. Я беру її і в студію, і в тури».
При цьому Перрі зберіг і другу Les Paul Junior.
«Її “сестра” все ще в мене. Там усе оригінальне, крім кілків Grover із хромованим покриттям. У 50-х та 60-х майже всі ставили такі на свої Gibson, тому що рідні кілки з часом починали руйнуватися».
Про “головну гітару всього життя”
Незважаючи на величезну колекцію інструментів, у Перрі все ж таки є фаворит.
«Мій Burned Strat — той самий “обпалений” Stratocaster — практично закриває всі мої потреби».
Музикант вважає, що вінтажні інструменти потребують часу, щоб повністю розкритися.
«Гітарам потрібен час, щоб “устоятися”, тому що спочатку вони створювалися під товстіші струни. Це стосується і Stratocaster, і Les Paul. Готовий посперечатися, що в 50-х нові Telecaster взагалі комплектувалися flatwound-струнами».
З посмішкою він додає:
«Напевно, Joe Bonamassa знає про це навіть більше за мене».
Чому легкі струни та Vega-Trem змінили все
За словами Перрі, перехід на тонші струни та використання системи Vega-Trem допомогли його легендарному Stratocaster розкритися по-новому.
«Чим тонші струни — тим складніше домогтися стабільної роботи тремоло. Будь-який Strat-style інструмент з подібним бриджем вимагає часу, щоб усе прийшло в баланс. Можливо, у цьому й є частина магії».
Саме тому музикант настільки довіряє цій гітарі на сцені.
«Я знаю, що вона буде тримати стрій. Звичайно, ніхто не застрахований від порваної струни, а якщо це відбувається на плаваючому бриджі — все стає дуже весело», — сміється Перрі.
“Головне — служити пісні”
Для Джо Перрі техніка та обладнання завжди вторинні порівняно з самою музикою.
«Мене завжди веде пісня».
При цьому в нього є кілька залізних правил для живих виступів.
«Коли граєш концерт — завжди слідуй за вокалістом. Якщо пісня починає розвалюватися через чиюсь помилку, просто тримайся за голос. Тоді публіка помітить це набагато менше».
І додає:
«Невеликий хаос на сцені іноді навіть додає шарму. Принаймні це доводить, що ми не граємо під фонограму».
Про пошук ідеального звуку
Перрі переконаний, що «неправильних» звуків не існує.
«Може бути невідповідний звук для конкретної пісні — але не неправильний звук взагалі. Потрібно просто продовжувати шукати».
Саме тому в його арсеналі є інструменти, куплені буквально за копійки.
«У мене є гітари, за які я віддав по сто доларів, і саме вони звучать на деяких наших найвідоміших записах. Просто в той момент вони ідеально підійшли під музику».
Чому Джо Перрі досі читає Guitar World
Незважаючи на десятиліття кар'єри, легендарний гітарист продовжує уважно стежити за новим обладнанням.
«Я постійно читаю гітарні журнали. Отримую Guitar World, переглядаю останні сторінки з новими педалями, динаміками та іншим обладнанням. Мені подобається експериментувати».
При цьому Перрі зізнається, що не веде ніяких цифрових каталогів чи архівів.
«Я не настільки організований, щоб зберігати все в комп'ютері. Але я завжди пам'ятаю, де можна знайти певний звук або відчуття. В кінцевому підсумку все зводиться до одного — чи працює це на пісню».