Музичні одкровення Дейва Мастейна: від Девіда Боуї до золотої класики хеві-металу

Смак без кордонів: які альбоми сформували геніального лідера Megadeth?

Лідер і беззмінний фронтмен американських треш-метал титанів Megadeth Дейв Мастейн на прохання авторитетного британського видання Metal Hammer поділився потаємним плейлистом свого життя. До цього ексклюзивного списку увійшли платівки, які заклали фундамент його музичного смаку, надихали на створення культових гітарних рифів і супроводжували музиканта в найяскравіші моменти бурхливої біографії.

David Bowie – Changesonebowie (1976)

Перший альбом, який я купив…

«Моєю найпершою платівкою був альбом Hotter Than Hell від Kiss, але... я його вкрав, — відверто зізнається Дейв. — У старшій школі, де я навчався, було чимало класних музикантів з мого кола спілкування. У нас існував поділ на "качків" і "неформалів-наркоманів", причому останні по-справжньому фанатіли від музики і часто самі грали в гуртах. Особливо всі поважали Девіда Боуї. Трек Diamond Dogs був одним з моїх улюблених, а Rebel Rebel просто зносила дах. Маю сказати, що тексти Diamond Dogs неймовірно глибоко відгукнулися в мені і в тому, куди котилося моє життя тоді: “As they pulled you out of the oxygen tent, you asked for the latest party…” Навряд чи знайдеться рядок, здатний точніше описати мій світогляд у той період!»

UFO — Phenomenon (1974)

Альбом, який нагадує мені про старші класи школи…

«Тут вибір іде між Phenomenon від UFO і Let There Be Rock авторства AC/DC — це дві платівки, які ми затирали до дірок. Звісно, я слухав і Black Sabbath, хоча зараз складно згадати конкретний альбом... Мабуть, той самий, де була пісня Changes (прим. — йдеться про платівку Vol. 4). Ми зазвичай розкурювали косяк, і тут починалася Changes. Чесно кажучи, це була моя найменш улюблена пісня у "саббатів", тому вона так врізалася в пам'ять. Але для шкільних років я все ж оберу UFO. Ми крутили цей реліз постійно».

Led Zeppelin — Presence (1976)

Мій улюблений альбом усіх часів…

«Визначити одну-єдину платівку на всі часи — завдання нездійсненне. Британський гурт Diamond Head значив для мене неймовірно багато, те саме стосується записів Mercyful Fate. Прекрасно пам'ятаю, як ми ганяли з Джеймсом Гетфілдом по шосе, вмикаючи на повну гучність Venom і Motörhead — це були дві головні банди, від яких ми балділи. Але якщо приставити пістолет до моєї голови і вимагати назвати абсолютного фаворита, я відповім: це Presence від Led Zeppelin. Він вийшов якраз тоді, коли я тільки почав по-справжньому фанатіти від них, адже на релізі їхніх ранніх платівок я був банально занадто малий».

Judas Priest — Sad Wings of Destiny (1976)

Один альбом, який можна назвати другим Я важкої музики…

«Що для мене уособлює справжній метал? Усі дороги незмінно ведуть до концертника No Sleep Till Hammersmith від Motörhead — ця платівка стала найчистішим втіленням зухвалого бунту, свободи і божевільних гітарних рифів. Але якщо говорити про канонічний хеві-метал, то Sad Wings Of Destiny від Judas Priest — безперечно, один з найвеличніших шедеврів в історії. Почути синхронну гру гітаристів Гленна Тіптона і К.К. Даунінга, а також те, що витворяв біля мікрофона Роб Гелфорд... Хто взагалі здатен так співати? Більше ніхто у світі! Я настільки загорівся "Прістами", що навіть поплентався в капелюшний магазин, щоб купити собі точно таку саму федору, в якій Гленн Тіптон хизувався на розвороті вінілу. Щоправда, через моє кучеряве волосся капелюхи трималися дуже погано, тому носити його довго не вийшло».

Motörhead – Ace Of Spades (1980)

Альбом, який змушує втопити педаль газу в підлогу…

«І знову я повертаюся до Motörhead! Хоча не можна не віддати належне гітарним соло на альбомі Killers від Iron Maiden — це теж була найважливіша річ для мене, от тільки темп композицій Maiden все ж не дотягував до шалених швидкостей ранніх треків Motörhead. Ось це ідеальний звуковий супровід, щоб втиснути педаль акселератора до упору... або гарантовано загриміти за ґрати!»

Aztec Camera – Love (1987)

Ніхто не повірить, що в моїй колекції є цей альбом…

«Справа була в Парижі, у готельному номері крутили MTV. Я тоді добряче захворів, а Родді Фрейм з екрана натхненно виконував Deep And Wide And Tall. Він приголомшливий поп-композитор! Якщо придивитися, найуспішніші й найдовговічніші металісти — це хлопці, які слухають музику далеко за межами важкого жанру і черпають натхнення на стороні. Якщо ми будемо сліпо копіювати колег по цеху, ми ніколи не зрушимо з мертвої точки. Ще в мене валяється сингл Scritti Politti з треком Wood Beez. Його забули разом із програвачем у винайнятій квартирі, яку ми ділили з Девідом Еллефсоном, і я просто привласнив платівку. Щоправда, ця пісня все-таки занадто попсова на мій смак».

Pink Floyd – Wish You Were Here (1975)

Найкраще оформлення повинен мати альбом…

«Тут вибір очевидний до неможливості. Звісно ж, це Wish You Were Here з легендарною обкладинкою, де двоє чоловіків тиснуть один одному руки, а один з них охоплений язиками полум'я. Сторм Торгерсон — геніальний художник! Настільки крутий, що його протеже Х'ю Сайм згодом оформлював для Megadeth обкладинки платівок Countdown To Extinction і Youthanasia. Ми завжди хотіли чогось глибокого і провокаційного, а не банальних картинок. На нас і так висів важкий тягар фанатських очікувань — всі навколо дошкуляли питаннями: “А де ж Вік?” (прим. — культовий талісман гурту Вік Раттлхед). Обкладинка Youthanasia взагалі шокувала публіку: дехто всерйоз думав, що ми підвішували справжніх немовлят на мотузці для білизни заради фотосесії! Насправді ми запросили в студію мам із малюками, вкладали дітей на білий стіл, що світився знизу, і просили матусь обережно притримувати крихіток за пальчики ніг, створюючи ілюзію польоту. Як на мене, вийшло геніально».

Angel — Angel (1975)

Найнедооціненіший альбом усіх часів…

«Ця банда випускалася на лейблі Casablanca Records. У ті часи вони були такими собі інь і ян разом із Kiss: ті вбиралися в усе чорне, а Angel — виключно в біле. У них грав приголомшливий гітарист Панкі Медоус, над яким, щоправда, свого часу відверто жартував Френк Заппа. Але вони написали кілька шедевральних речей, як-от Tower і Any Way You Want — це був практично прог-рок найвищої проби. Я все життя мріяв зробити кавер на Tower. У їхнього вокаліста був геть божевільний голос: щоб оцінити його манеру, потрібна неймовірна толерантність до звуку через божевільне швидке вібрато, яке багатьом ріже слух. Але в моєму дитинстві вони були однією з найулюбленіших команд».

Johnny Winter – Still Alive And Well (1973)

Я хочу, щоб на моєму похороні лунав цей альбом…

«Щодо цього я завжди жартую. Я зовсім не збираюся помирати! І смерті не боюся — одного разу я вже буквально побував на тому світі. Але як же не хочеться втрачати життя, втрачати шанс розділяти його радощі! Я шалено люблю свою сім'ю, обожнюю свій гурт, кайфую від того, що відбувається сьогодні, і моя кар'єра на піку. Я щиро вірю, що метал-спільнота зараз перебуває на підйомі — маятник хитнувся в позитивний бік для всіх нас. І мова не тільки про "Велику четвірку", а взагалі для всіх талановитих хлопців!»

Megadeth – Dystopia (2016)

Я хочу, щоб мене запам'ятали завдяки цьому альбому…

«Враховуючи мій особистий рівень володіння інструментом, потужність треків, тріумфальне возз'єднання з Девідом Еллефсоном і присутність у складі такого неземного віртуоза, як Кіко [Лутрейру], на той момент я однозначно обирав Dystopia (прим. — інтерв'ю записувалося у 2016 році). Але тепер, коли до нас приєднався Дірк Верб'юрен, я із завмиранням серця чекаю на нові звершення. Коли ми заходимо в репетиційну кімнату, розминаємося і я чую, як Дірк видає бласт-біти, я мимоволі думаю: а як взагалі звучатиме Megadeth, коли ми запишемо новий альбом з такими нищівними ударними? Це просто зобов'язано підняти мою гру на позамежний, надприродний рівень! Я неймовірно натхненний, адже маючи за барабанами музиканта такого рівня, глибоку музикальність Кіко і Еллефсона, що тримає оборону на басу, ми здатні на все. Я почав марити про наступну платівку в той самий день, коли ми вийшли зі студії після роботи над Dystopia!»