Народження легенди: як Victor Wooten створив революційний бас-альбом і переконав Anthony Jackson

Феноменальні виступи американського віртуоза у складі удостоєного премії Греммі колективу Béla Fleck and the Flecktones вже дуже давно принесли йому щире захоплення бас-гітаристів і поціновувачів музики по всьому світу. Ще наприкінці дев'яностих років він двічі завойовував престижну нагороду Nashville Music Award у номінації «Басист року», а авторитетне видання Bass Player тричі визнавало його найкращим виконавцем, що зробило його єдиним басистом в історії, удостоєним цієї нагороди більше одного разу. Крім того, майстер заслужено займає верхні рядки в списках найвеличніших бас-гітаристів усіх часів.

І тим не менш, за визнанням самого музиканта, одним з його найбільш видатних і значущих досягнень став випуск дебютного сольного альбому під назвою A Show of Hands. Спочатку записаний у період з 1993 по 1994 рік, цей амбітний проект миттєво набув культового статусу серед музикантів завдяки сарафанному радіо і поширенню бутлегів ще до свого офіційного релізу. Головна концепція Victor Wooten полягала в тому, щоб виконати абсолютно всі басові партії вживу, без використання будь-яких студійних накладень або даб-треків.

«Мені дуже хотілося зробити вагому заяву — у першу чергу для самого себе, а не для широкої публіки. Мета була не в тому, щоб довести, на що я здатний, а в тому, щоб продемонструвати, що це в принципі можливо реалізувати», — згадує Victor Wooten. — «Я просто до кінця не розумів, як зробити так, щоб платівку, записану на одному інструменті, було цікаво слухати від початку і до кінця. Це був своєрідний виклик самому собі, і я залишився неймовірно щасливий результатом».

«У ті роки в моєму розпорядженні були тільки звичайні аудіокасети. У той день, коли я зайшов у майстерню компанії Fodera Guitars в Брукліні, вони якраз пакували новенький безладовий бас для відправки великому Marcus Miller. Я миттєво скористався моментом: взяв касету зі своїм альбомом, акуратно вклав її всередину кейса і відправив адресату».

«Точно такий же трюк я проробив із записами для Stanley Clarke, а також якимось дивом зумів передати касети особисто в руки маестро Chick Corea і легендарному Anthony Jackson. Найкрутіше у всій цій історії те, що абсолютно кожен з них пізніше зв'язався зі мною і залишив відгук. Десь у моїх архівах досі зберігається те приголомшливе голосове повідомлення, яке мені залишив Marcus».

«Однак саме реакція Anthony Jackson закарбувалася в моїй пам'яті сильніше за все. Протягом довгих років він дуже відкрито і жорстко критикував такі техніки, як дворучний теппінг і слеп, заявляючи, що не є їхнім прихильником. І раптом він дзвонить мені і робить один з найбільш розкішних компліментів, які я коли-небудь отримував у своєму житті».

«Він зізнався, що я став найпершим бас-гітаристом, який змусив його всерйоз задуматися про те, щоб самому почати освоювати техніку теппінгу. Справа в тому, що на моїй платівці він почув певний елемент, який просто не зміг розгадати і зрозуміти, як це зіграно. Почути подібні слова від такого титана, як Anthony Jackson — це вища точка визнання для будь-якого музиканта».

Свою фірмову виконавську техніку, відому як "open hammer pluck" (відкритий удар-пулл-щипок), автор описує наступним чином: спочатку ви витягаєте звук по відкритій струні великим пальцем правої руки, потім робите потужний удар (hammer-on) пальцем лівої руки по грифу, після чого підчіплюєте (pluck) наступну ноту вказівним пальцем правої руки. Ця комбінація традиційно формує стрімкий і щільний тріольний малюнок.

«Моя філософія завжди полягала в тому, щоб перетворювати будь-які технічні напрацювання на повноцінні музичні твори. Якщо я детально опрацьовував якийсь зовсім новий технічний прийом, я тут же сідав і писав пісню, яка змушувала мене використовувати його на практиці. Завдяки такому підходу я не просто монотонно ганяв сухі вправи — я створював живу музику».

«Знаменита композиція "Classical Thump" служить ідеальним підтвердженням цих слів, адже спочатку вона замислювалася виключно як базова вправа для тренування великого пальця. Це був просто спосіб опрацювати різні варіанти слепових штрихів. Якщо ви послухаєте цей трек саме з такої точки зору, то зможете наочно почути, як сама техніка еволюціонує і ускладнюється в міру розвитку музичної теми».

Ще один яскравий приклад того, яку колосальну кількість музики можна витягти всього з чотирьох струн, наочно демонструє композиція "Justice" — глибоке, що змушує задуматися присвята вуличному життю.

«Я досить довго крутив цей басовий грув; у нього було дуже самобутнє, атмосферне звучання, яке в підсумку і надихнуло мене на написання тексту та інших музичних частин. І не питайте мене, чому я вирішив зіграти розгорнуте сольне соло саме поверх приспіву — це просто спрацювало!».

Що стосується багатошарових вокальних партій у цьому треку, автор розкрив студійний секрет: «Це повністю мій власний голос, записаний методом багаторазового накладення. Але замість того, щоб намагатися співати в різних регістрах, я просто сповільнював або прискорював рух аналогової стрічки на магнітофоні, завдяки чому кардинально змінювався сам тембр і текстура мого голосу. Саме так свого часу вчиняв геніальний Prince».

У суворій відповідності з сольною бас-гітарною концепцією релізу, музикант записував всі свої партії в один дубль. «Коли б я не грав — наодинці з собою або на сцені — в моїй голові завжди чітко звучить повноцінний ансамбль. Тому на одній гітарі я прагну повністю зімітувати щільне звучання цілої групи, відтворюючи весь той багатий ритмічний рух, який відбувається в паузах між нотами головної мелодії».

Якщо говорити про технічну сторону питання, то свій основний альбом музикант записав на фірмовому 4-струнному басу марки Fodera в стандартному строї. Для сесій використовувалися абсолютно свіжі комплекти струн, а сигнал направлявся безпосередньо в мікшерний пульт через висококласні лампові преампи брендів Demeter і ADA. «Крім того, ми встановили чутливий живий мікрофон прямо перед корпусом і грифом баса, щоб максимально чітко вловити хльостку атаку струн і акустичне клацання».

Мабуть, жоден трек на платівці не ілюструє загальну виконавську філософію майстра яскравіше, ніж знаменита річ "U Can't Hold No Groove". «Це досі одна з тих композицій, розбір якої у мене просять найчастіше на майстер-класах».

«Весь диск був повністю записаний і зведений вже кілька місяців, коли я раптово прийняв рішення додати в цю пісню вокал. Я здзвонився зі знаменитим басистом Will Lee, і він з радістю погодився заспівати дуетом. Спочатку я взагалі не планував співати сам, але він буквально вмовив мене на цей крок. У підсумку ми зробили відмінну, дружню стилізацію під манеру легендарного Larry Graham».

Ще одним беззаперечним шедевром, що став еталоном для кількох поколінь бас-гітаристів і головним фаворитом на будь-яких живих концертах, є заголовний трек "A Show of Hands".

«Мій близький друг на ім'я Steve Lowrey колись намалював мій портрет і назвав картину "A Show of Hands" (Показ рук). Я відразу зрозумів, що це ідеальне ім'я для майбутньої платівки. А коли цей трек був повністю готовий у студії, назва підійшла до нього просто бездоганно».

«Для цієї конкретної композиції я задіяв свій унікальний стереофонічний бас — спеціальний чотириструнний інструмент Fodera, на якому встановлені індивідуальні п'єзодатчики для кожної окремої струни, доповнені кастомною магнітною електронікою від майстра Bill Bartolini. П'єзосистема дозволяла записувати сигнал від кожної струни на абсолютно ізольовану доріжку. При фінальному зведенні я просто розвів ці доріжки по різних точках панорами».

«Протягом наступних довгих років мені доводилося незліченну кількість разів виконувати цю пісню вживу на очах у здивованої публіки, щоб особисто довести людям: весь цей щільний масив музики дійсно грається однією людиною в реальному часі без будь-яких фонограм».