Том Арая зі Slayer: «Багато рифів Slayer просто не розраховані на бас-гітаристів» — історія металевої ікони

Є легенди металу, а є справжні боги — ті, хто веде музику в саму безодню, туди, звідки вже немає вороття. Коли в 1981 році в Лос-Анджелесі з'явився гурт Slayer, його учасники поставили перед собою мету довести вплив нової хвилі британського хеві-металу до абсолютної межі.

Сьогодні вони — справжні ветерани війни, культовий гурт з майже релігійною армією шанувальників по всьому світу. Їхня музика — це нищівні рифи, безжальні ритми та похмурі історії про людську жорстокість.

Вокаліст і басист Том Арая народився в 1961 році в чилійському місті Вінья-дель-Мар, але вже в середині 60-х його сім'я переїхала до Каліфорнії. Саме його брат Джон познайомив його з музикою — разом вони грали на дешевій електрогітарі за 20 доларів і розстроєній акустиці з чотирма струнами. Дуже швидко Том зрозумів, що музика — це його шлях.

«Мій перший справжній бас був дешевою копією Höfner, як у Пола Маккартні, яку я купив у ломбарді», — згадував Арая. «Я два літа поспіль підробляв у шкільній майстерні, робив підставки, і на ці гроші потім купив собі Precision».

Серед його ранніх героїв — The Beatles, The Rolling Stones та ZZ Top. Разом із братом він розбирав пісні Deep Purple, виписуючи ноти та знаходячи їх на грифі — так він вчився грати.

Юність Араї проходила досить спокійно: «Я був звичайним хлопцем, сидів із друзями на лавці та спостерігав за світом. Не був частиною «крутої» компанії. У мене завжди було довге волосся — один раз довелося його обстригти перед поїздкою до Чилі за часів Піночета».

Пізніше він познайомився з Керрі Кінгом, який запросив його до нового гурту. Після бурхливих репетицій із пивом за вихідні сформувався кістяк Slayer: Арая, Кінг, Джефф Ханнеман і Дейв Ломбардо. Питання з вокалістом вирішилося швидко — Арая взяв цю роль на себе.

У 1983 році гурт підписав контракт із Metal Blade і випустив дебютний альбом Show No Mercy, профінансований самим Араєю та батьком Кінга. Наступні релізи тільки посилювали їхнє звучання, а з виходом Reign In Blood гурт став нестримним.

Альбоми South Of Heaven (1988) і особливо Seasons In The Abyss (1990) остаточно закріпили статус Slayer як титанів треш-металу.

«Перші альбоми були під сильним впливом Venom, але коли ми почули Reign In Blood, самі були в шоці», — каже Арая. «Саме тоді я почав грати медіатором, щоб домогтися більшої атаки та читабельності. Продюсер Рік Рубін сильно допоміг «очистити» наш звук».

Попри культовий статус Reign In Blood, Арая особливо пишається альбомом Seasons…, оскільки активно брав участь у написанні матеріалу.

Що стосується інструментів, Арая завжди дотримувався простоти: «Мені потрібен тільки регулятор гучності — і все». Він грав на різних басах, але зрештою зупинився на інструментах ESP, які випускають його сигнатурну серію.

Основу його звуку формує підсилювач Marshall Lemmy Kilmister Signature Super Bass: «Саме підсилювач дає мені основний характер звучання — чистий, чіткий, з таким «піано-ударом» знизу».

Попри статус легенди, Арая залишається приземленою людиною із самоіронією: «Я не вважаю себе видатним басистом. Я просто граю і співаю — а це складно, доводиться спрощувати партії».

Він зізнається, що живцем іноді грає простіше, ніж на записі: «Деякі рифи Slayer просто не підходять для баса — занадто багато нот. Я адаптую їх так, щоб це краще звучало разом із барабанами. Головне — грув».

Хоча в треш-металі були видатні басисти на кшталт Кліффа Бертона з Metallica або Девід Еллефсон з Megadeth, Арая не відчував конкуренції: «Я думаю про гурт, а не про те, хто крутіше грає».

Він також зізнається, що не розігрівається перед концертами і взагалі не дотримується суворої дисципліни — що, за його словами, «жахливий приклад».

Попри екстремальну музику, Арая слухає найрізноманітніші жанри: від фанку до кантрі. Він відзначає басову партію в пісні You Can Call Me Al Пола Саймона і любить альбоми Sting, Joe Jackson, а також виконавців кантрі, таких як Ренді Тревіс, Джордж Стрейт і Двайт Йоакам.

Говорячи про майбутнє важкої музики, він виділяє System of a Down як гурт, який справді його вразив: «Я почув їхнє демо від Ріка Рубіна і подумав — це щось абсолютно нове».

І все ж, за його словами, Slayer залишаються унікальними: «Ми так довго граємо, що у нас уже є свій звук. Люди відразу розуміють — це Slayer».