🎸 «У ньому був маленький саботажник»: Mark Knopfler — про непростий союз із героєм дитинства, Bob Dylan

Mark Knopfler — про непростий союз із героєм дитинства, Bob Dylan

Коли Mark Knopfler був на піку слави з Dire Straits, саме його Bob Dylan запросив стати продюсером альбому, який підвів риску під його «born-again» періодом. Цей союз виявився одночасно історичним і вкрай непростим.

Чому іноді краще не зустрічатися зі своїми кумирами

Фраза «не зустрічайся зі своїми героями» особливо актуальна у творчому середовищі. Здалеку великі артисти здаються майже міфічними фігурами, але особисте спілкування нерідко оголює їхні людські, часом вкрай непрості сторони — іноді в найекстремальніших проявах.

Продюсер Rick Rubin у своїй книзі The Creative Act: A Way of Being пише:

«Багато великих артистів спочатку розвивають чутливі антени не для створення мистецтва, а для самозахисту. Їм доводиться захищатися, тому що вони відчувають усе глибше і болісніше».

Mark Knopfler переконався в цьому на власному досвіді в 1983 році, коли йому довелося продюсувати свого кумира дитинства — Bob Dylan. Йшлося про альбом Infidels, який ознаменував повернення Dylan до світської музики після трьох релігійно забарвлених платівок його «християнської трилогії».

Від Slow Train Coming до вершини Dire Straits

Раніше Knopfler вже брав участь в одному з цих альбомів — він зіграв гітарні партії на Slow Train Coming (1979). Це був перший реліз християнського періоду Dylan і він вийшов незабаром після стрімкого злету самого Knopfler, який став гітарним героєм завдяки дебютному альбому Dire Straits і хіту Sultans of Swing.

В інтерв'ю журналу Guitar Player (вересень 1984) Knopfler зізнавався:

«Він справив на мене колосальний вплив, коли мені було 14 або 15 років. Я слухав Bob Dylan з найперших часів — з часів Hard Rain — і пройшов з ним увесь шлях. Я досі вважаю його великим. Blood on the Tracks — один із моїх улюблених альбомів».

Ці слова особливо примітні, враховуючи, що робота над Infidels роком раніше стала для гітариста серйозним випробуванням.

Чому Dylan обрав саме Knopfler

Перш ніж зупинитися на Knopfler, Dylan розглядав кандидатури David Bowie, Elvis Costello і Frank Zappa, але відмовився від усіх. Він почувався невпевнено в умовах сучасної студії і шукав людину, яка добре розуміється на технологіях. Цей вельми ексцентричний список говорить про те, що Dylan прагнув до серйозної зміни звучання і підходу.

Однак до моменту початку запису в студії Power Station у Нью-Йорку (квітень 1983) стало зрозуміло, що Dylan вже заздалегідь прийняв більшість ключових рішень. Knopfler зрозумів, що йому доведеться не стільки керувати процесом, скільки лавірувати між творчими перепадами настрою автора.

Музиканти, що задали ритм Infidels

Склад гурту багато в чому визначив відполірований, ритмічно насичений характер альбому. За ритм-секцію відповідали Robbie Shakespeare і Sly Dunbar — легендарний дует Sly & Robbie, що прославився як продюсери й артисти лейблу Island Records, які працювали з Black Uhuru, Wailing Souls і Grace Jones.

Крім того, Dylan запросив колишнього соло-гітариста The Rolling Stones — Mick Taylor, з яким познайомився ще попереднього літа.
Зі свого боку Knopfler привів клавішника Alan Clark і інженера Neil Dorfsman, знайомих за альбомом Love Over Gold і саундтреком до фільму Local Hero.

Два віртуози — один альбом

У результаті Infidels став платівкою, де одразу два гітарні віртуози — Knopfler і Mick Taylor — вплели свої плавні електрогітарні партії в музику, яку багато хто вважає однією з найкращих пізніх робіт Dylan.
У поєднанні з синкопованими ритмами Sly & Robbie альбом став успішним стилістичним поворотом, що особливо чутно в композиціях License to Kill, Neighborhood Bully, Sweetheart Like You і заглавному шедеврі Jokerman.

«У ньому був маленький саботажник»

Попри музичний успіх, робочий процес був далеким від ідеалу.
Інженер Neil Dorfsman згадував:

«Не хочу добирати неправильних слів, але в Bob був якийсь агент-провокатор. У ньому безперечно жив маленький саботажник. Якщо, на думку когось, усе починало йти занадто добре, він свідомо намагався це зупинити».

Одного разу Dylan почав шарудіти фольгою від бутерброда прямо в мікрофон — просто щоб показати, що йому нудно. В інший раз він раптово заявив, що хоче негайно записати різдвяний альбом. Тоді всі посміялися, але роки потому він дійсно його випустив.

Knopfler, який відповідав за робочий процес, усе більше відчував розчарування. Він усвідомив, що класична роль продюсера тут просто не працює.

Ввічливість, дисципліна і геній

У розмові з Knopfler був гранично дипломатичний:

«Так, це було складно. Але робота з різними людьми вчить гнучкості. У кожної пісні є свій секрет, і немає жодних правил у написанні музики чи продюсуванні».

Він додав:

«Я більш дисциплінований. Але Bob набагато дисциплінованіший як поет. Він абсолютний геній — як автор текстів і як співак. Музика для нього — швидше засіб передачі поезії».

Чому Knopfler все одно захоплювався Dylan

Попри всі складнощі, Knopfler особливо цінував пісню I and I. Він зізнавався, що перші рядки цієї композиції здатні змусити будь-якого автора задуматися про завершення кар'єри.

«Якщо щось зіграно з душею — ось що важливо. Техніка вторинна. Іноді досить просто включити платівку Howlin’ Wolf, щоб усе зрозуміти».