Вечір із сімома оригінальними Gibson Les Paul 1958–1960 років

«Не кожен ’Burst був шедевром, але ці виправдали легенду»

Рідко випадає шанс потримати в руках хоча б один справжній вінтажний Gibson Les Paul Standard, випущений у період із 1958 по 1960 рік.
Але в жовтні, коли журнал Guitarist об'єднався з Gibson Garage London для спеціального вечора, присвяченого ’Burst, сталося дещо по-справжньому виняткове — і, маємо визнати, трохи лякаюче.

Завдяки щедрості власників в одному приміщенні вдалося зібрати одразу сім оригінальних ’Burst-гітар. Захід пройшов при повному аншлагу — зала була заповнена гітаристами та колекціонерами, що прагнули почути живу історію.

За звук відповідав чудовий блюзовий гітарист Ейнслі Лістер. Попри те, що він повернувся з виснажливого європейського туру лише о другій годині ночі напередодні, він усе одно вийшов на сцену і з перших нот прикував увагу публіки. Втім, інструменти, що опинилися в нього в руках, були більш ніж гідними.

На сцені вишикувалися дві гітари 1958 року, ’59, що раніше належала Міку Тейлору, знаменита й приголомшливо красива ’59 з прізвиськом Minnesota, не менш відома Grainger — фактично модель 1960 року, виконана за специфікаціями ’59, а також Standard 1960 року з вібрато Bigsby.

Додатково, для порівняння, у розпорядженні був Goldtop 1954 року — чудова нагода почути різницю між ранніми звукознімачами Patent Applied For та P-90 типу soapbar, які вони змінили.
І, нарешті, особливий гість вечора — легендарний ’59 ’Burst із прізвиськом Stripe, що належав Гері Муру, наданий аукціонним домом Bonhams.

Оскільки господарем події виступав Gibson, для підсилення був обраний комбопідсилювач Mesa Fillmore 50 — чистий, чуйний, із достатнім запасом динаміки. Його характер нагадував класичний Marshall Bluesbreaker 60-х: це не хай-гейн, але при підвищенні гучності або легкому перевантаженні він буквально змушує гітару співати.

Вечір розпочався з ’58 ’Burst у дивовижно збереженому стані — з насиченим вишневим санберстом, який майже не вицвів. Такий колір був характерним саме для 1958 року і створювався з використанням барвника на основі червоного пігменту з додаванням синього відтінку для глибини.

Вишневий шар наносився поверх жовтого базового покриття. Саме різниця між пігментами та барвниками пояснює феномен так званих Unburst — гітар, де червоний колір із часом зник, залишивши рівномірний медово-жовтий відтінок.
Коли Gibson у 1960 році змінили формулу лаку, відмовившись від барвників, зник і синій компонент, що призвело до появи характерного відтінку, часто званого Tangerineburst.

Звук двох ’58 був разючим — лютий, співучий, із потужним гарчанням PAF-звукознімачів, у якому агресія поєднується з комфортом для слуху. Це один із тих тембрів, заради яких люди закохуються в Les Paul.

Перед заходом майстер звукознімачів Стюарт Робсон із Sunbear Pickups розповів, що оригінальні PAF найчастіше оснащувалися магнітами Alnico II та V, рідше III та IV. При ручному намотуванні вихідні характеристики сильно варіювалися, але, за його досвідом, опір ніколи не виходив за межі 7–9 кОм.

Переходячи до гітар 1959 року — включаючи інструмент Міка Тейлора та Minnesota — Ейнслі зазначив, що суттєвої різниці в профілях грифа він не відчув, попри репутацію ’58 як більш «товстих».
За звуком усі гітари зберігали фірмовий характер, хоча кожна мала власний голос: ’59 Тейлора звучав брудніше і в'язкіше, тоді як перший ’58 вирізнявся кристальною, але теплою читаністю.

Цікаво, що серед приблизно 1200 ’Burst, вироблених із 1958 по 1960 рік, менше третини мали помітний малюнок деревини. Сильно виражений флейм був справжньою рідкістю, тому Minnesota з її ефектною верхньою декою — справжній єдиноріг серед єдинорогів.
Тим не менш, сучасні ревидання Gibson майже завжди мають фігурний топ — ринок диктує свої правила.

Ще один ефектний топ належав Stripe Гері Мура. Хоча грати на ній не дозволили, представниця Bonhams Клер Тоул-Мойр розповіла про історію гітари та її ключову роль в аукціоні Final Encore.

Нерівна симетрія топу Stripe нагадувала, що в кінці 50-х ідеальний букматч не був пріоритетом. Цікаво й те, що ця гітара залишалася у Мура довше, ніж знаменита Greeny, що побічно говорить про її універсальність.

Потім Ейнслі взяв до рук Les Paul Standard 1960 року з Bigsby. Тут він відзначив тонший гриф — не завжди плюс для музикантів з великими руками. Однак за звуком гітара все одно зберігала той самий різкий, живий характер, що об'єднує всі ’Burst.

Ми знаємо напевно: не кожен ’Burst був великим інструментом. Але ті, що звучали в Gibson Garage London того вечора, повністю виправдали свою легенду.

Сюрпризом вечора став Goldtop 1954 року з P-90. У порівнянні з PAF він виявився більш «колючим» і наполегливим — і саме цей звук Ейнслі назвав своїм улюбленим. Ось вам і еволюція.

У результаті вечір вийшов по-справжньому незабутнім. Дякуємо всім гостям, Gibson Garage London за майданчик, Bonhams за можливість побачити ’59 Гері Мура, і, звичайно, власникам гітар — Ендрю Реймонду, Пітеру Холлу, Саймону Вайту, Полу Джонсу та Бобу Вуттону.
Якщо ви вважаєте, що нам варто повторити це — хто знає, можливо, ’Burst знову вийдуть у сідло.