Angine de Poitrine: Розшифровуючи ноти між нотами: Мікротонова гітара

З початком розпроданого туру по США у першопрохідців дослідження звуку — канадського дуету Angine de Poitrine — найвіральніший гітарний колектив знову змусив увесь музичний світ говорити про своє запаморочливе мікротонове звучання. Поряд з King Gizzard & The Lizard Wizard вони повністю переосмислюють уявлення про те, на що здатні сучасні гітаристи завдяки використанню мікротонів.

Окрім детального розбору обладнання, ми зануримося в усі тонкощі мікротонової музики. У цій статті ми пройдемо шлях через історію самого музичного мистецтва, зазирнемо в математичні розрахунки і розберемося, чому мікротонова гітара звучить настільки незвично і незвично для західного слуху. До кінця матеріалу ви не тільки опануєте музичну теорію, а й розширите своє звичне мислення далеко за межі класичних ладів електрогітари.

Що таке 12-TET і як влаштована стандартна гітара

Почнемо зі стандартного гітарного строю. Уся західна музика побудована на так званій 12-тоновій рівномірно темперованій системі (12-TET). На гітарі її можна знайти, якщо зіграти послідовно кожну ноту від відкритої струни до 12-го лада на шостій струні Мі. Це абсолютно всі ноти системи 12-TET, і практично кожна знаменита композиція в жанрах поп, рок, блюз, фанк або хеві-метал створена з використанням цих 12 нот.

Однак це далеко не всі ноти, що існують у природі. Це лише той варіант, до якого прийшла західна музична культура завдяки впровадженню системи 12-TET.

У музиці існує величезна кількість нот, прихованих між 12 базовими тонами. Це можна порівняти з палітрою фарб: у вас є основні кольори — червоний, синій, жовтий, але між ними існує нескінченна безліч відтінків, якими можна написати картину.

Щоб спростити розуміння математичної сторони питання, зручніше розглядати ноти не в герцах (Hz), а в центах. Якщо ви користувалися гітарним тюнером, то вже стикалися з центами. Вони являють собою одиницю вимірювання висоти тону, розділену на дрібні відрізки. На кожен лад гітари припадає 100 центів, на повну октаву — 1200 центів, а на чверть тону, які зараз активно застосовують King Gizzard і Angine de Poitrine, припадає 50 центів.

Ноти між нотами

У природі звук не ділиться на фіксовані відрізки — він являє собою безперервний плавно піднімається тон. Технічно людині доступне нескінченне число нот, проте ми не здатні почути їх усі. Треноване вухо може розрізнити приблизно 240 окремих змін висоти тону в межах однієї октави, що відповідає точності близько 5 центів. Цей показник змінюється в залежності від частотного діапазону: людський слух найбільш чутливий до середніх частот і менш точний на найнижчих і найвищих крайнощах.

Виконуючи мікротонову музику, музикант витягує саме ті ноти, які знаходяться між звичними 12 тонами. Такі групи, як Angine de Poitrine і King Gizzard, використовують гітари з додатковими ладами для доступу до зменшених інтервалів — чвертьтонів. Це дає їм звучання, яке неможливо відтворити на звичайній електрогітарі. Якщо на грифі стандартної гітари припадає 12 ладів на октаву, то на мікротоновій їх може бути 24.

Розглянемо це на прикладі центів. Уявіть, що відкрита струна гітари дорівнює 0 центів. Третій лад відповідає 300 центам, а четвертий — 400. Чверть тону між ними становитиме 350 центів. Ця нота знаходиться строго посередині між мажором і мінором, і для західного слухача вона звучить як незавершений або нестійкий тон, оскільки слух звик до системи 12-TET. При цьому для музикантів із країн Близького Сходу або Індії ці проміжні ноти залишалися базовою основою музики протягом тисяч років.

Історія: як Захід втратив проміжні ноти

Мікротонова музика — це зовсім не виняток із правил, як прийнято вважати. Протягом більшої частини людської історії мікротонова музика була просто музикою. Коли люди вперше почали співати, дути в кістяні трубки або щипати струни з жил тварин, ніяких суворих систем нот не існувало. Звук уже існував у природі, а людина лише шукала способи його імітувати.

Дослідникам вдалося реконструювати одну з найдавніших відомих мелодій в історії людства з вавилонського тексту, де музична система спиралася на налаштування за квінтами.

Перш ніж перейти до мікротональності в її сучасному вигляді, важливо зрозуміти, як саме західна музика еволюціонувала до системи 12-TET. Тут починається досить глибока математика.

Піфагорова кома

Легенда свідчить, що Піфагор вперше відкрив математичну природу музичного налаштування приблизно в 500 році до н.е., натягнувши струну вздовж дерев'яного бруска. Його пристрій, званий монохордом, мав рухливу підставку (рухливий поріжок). Переміщаючи його, Піфагор виявив, що струну можна ділити на пропорційні інтервали, що гармонійно звучать для людського вуха.

Щоб побачити це на практиці, досить взяти в руки гітару. Якщо розділити робочу довжину будь-якої струни рівно навпіл, вийде октава — це 12-й лад гітари. Якщо розділити струну на три рівні частини, перша третина вкаже на 7-й лад. Ця нота, звана чистою квінтою, виникає від вібрації решти двох третин струни. Саме в цих точках знаходяться природні акустичні вузли, де флажолети звучать максимально яскраво.

У піфагоровому строї передбачалося, що якщо вибудувати ланцюг із 12 чистих квінт одна за одною, то в результаті ви прийдете до тієї ж ноти, з якої почали, але на 7 октав вище. Однак в епоху Відродження і бароко музиканти зіткнулися з серйозною проблемою такого налаштування.

До того моменту були винайдені клавішні інструменти, і композитори писали музику для органів і клавесинів з багатоголосною гармонією і складними акордами. При спробі налаштувати їх за чистими квінтами інструменти після певного інтервалу починали звучати фальшиво.

Математика цієї проблеми виглядає так:

• Просування вгору на 7 октав: октава дорівнює 1200 центів. Множимо 1200 на 7 і отримуємо 8400 центів.

• Просування вгору на 12 чистих квінт: піфагорова чиста квінта дорівнює 701.955 центів. Множимо це значення на 12 і отримуємо 8423.46 центів.

Різниця становить трохи менше 24 центів — майже чверть лада. Як ми з'ясували раніше, таке відхилення чітко чутно будь-якій людині. Через додавання послідовності парних і непарних чисел ці математичні шляхи ніколи не перетинаються ідеально.

Це явище отримало назву Піфагорова кома. Якщо налаштувати інструмент за математично чистими квінтами, відштовхуючись від довжини струни, ви неминуче проскочите октаву і отримаєте фальшиве звучання. Це також спотворює звучання інших інтервалів, наприклад терцій. Людству знадобилося кілька століть, щоб вирішити це завдання.

Два рішення однієї проблеми

У міру того, як музика ускладнювалася, музиканти в різних куточках світу шукали свої шляхи вирішення проблеми налаштування за квінтами.

Індія і 22 шруті

У давньоіндійській музиці октава була розділена на 22 мікроінтервали — «шруті» — приблизно між 200 роком до н.е. і 200 роком н.е. Цей поділ описаний у трактаті «Натья-шастра», що справив величезний вплив на розвиток індійської класичної музики.

Відмінним прикладом зі світу струнних інструментів є віна — родич ситара. На відміну від західних інструментів, лади на віні не вклеювалися в гриф намертво: їх прив'язували нитками або кріпили за допомогою воску. Це дозволяло музикантам переміщати лади прямо під час налаштування під конкретні мікротонові шкали і раги.

Індійська музика також знаменита ще одним елементом мікротональності — підтяжкою струн (бендами). На західних інструментах довгий час використовувалися жильні струни, які при підтяжці легко розтягувалися і втрачали стрій. Високі металеві лади віни були вигнуті і височіли над деревом грифа, як на сучасних скаллопованих грифах. Це дозволяло музикантам робити підтяжки струни вниз за лад, піднімаючи висоту тону до п'яти півтонів з одного лада.

Арабський світ і Макам

На Близькому Сході музиканти пішли іншим шляхом. Система «макам» формувалася поступово, починаючи із Золотого віку ісламу, коли вчені перекладали грецькі праці Піфагора. Макам — це не просто гама, а комплекс правил, що визначає, на яких нотах робити акцент і як будувати фразування, де ключову роль відіграє імпровізація.

Іранський музикант Сафі ад-Дін аль-Урмаві зіткнувся з тією ж проблемою піфагорової коми. Однак східні музиканти вирішили продовжити накладати чисті квінти, в результаті чого сформувалася 17-тонова система. Для відтворення цих мікрокроків вони використовували такі інструменти, як уд.

У системі аль-Урмаві цілий тон не ділився на два півтони, як у 12-TET. Цілий тон розбивався на три нерівні мікрокроки. Якщо уявити це на гітарному грифі, то між ладами були б відстані приблизно в 90 центів, 90 центів і 24 центи. Концепція зберігається і сьогодні в турецькому інструменті баглама (саз), який став одним із головних джерел натхнення для сучасної мікротонової гітарної музики.

Історія уду і поява гітари

Для повного розуміння теми важливо згадати уд. Перші уди з'явилися у VIII столітті і були повністю безладовими інструментами, що було потрібно для виконання макамів у 17-тоновій системі. Це дозволяло грати будь-які мікротони, виконувати гліссандо і вібрато, що імітують людський голос.

Уд потрапив до Європи під час мавританської присутності в Іспанії починаючи з 711 року. Європейцям сподобався інструмент, але вони прагнули до поліфонії і акордової гри. Зіграти чистий акорд на безладовому інструменті надзвичайно складно через проблеми зі строєм.

Щоб вирішити цю проблему, європейці стали прив'язувати на гриф уду жильні струни як лади. Це дало можливість брати акорди, але позбавило інструмент мікротонових можливостей. Арабська назва «аль-уд» трансформувалася в іспанську «лауд», французьку «лют» і англійську «лютня».

Лютня була популярна, але її опуклий корпус заважав грі стоячи і не дозволяв виконувати різкий ритмічний бій. Майстри почали робити корпус плоским і звужувати талію інструменту, створивши форму, близьку до сучасної acoustic-гітари. Так з'явилися віуела і барокова гітара. З часом прив'язні жильні лади змінилися врізними металевими, а парні струни поступилися місцем шести одиночним струнам.

Стандартизація системи 12-TET

Система 12-TET стала остаточною відповіддю Заходу на піфагорову кому. Щоб вирішити проблему незбігу чистих квінт і октав, західні теоретики розділили октаву в 1200 центів на 12 абсолютно рівних відрізків по 100 центів кожен.

У цій системі чиста квінта на 7-му ладу потрапляє на позначку 700 центів (замість піфагорійських 701,955 центів). Вухо практично не розрізняє різницю у 2 центи. Головна перевага виявляється на відстані: 12 квінт по 700 центів дають рівно 8400 центів, завдяки чому 7 октав і 12 квінт ідеально збігаються в одній точці.

Об'єднання традицій

У XIX столітті арабські музиканти почали помічати, що 17-тонову систему складно викладати та поєднувати з європейською нотною грамотою. У результаті арабська музична система була формально стандартизована до 24 рівних чвертьтонів (24-TET).

Водночас у Європі Антоніо де Торрес Хурадо змінив гітарний світ, розробив концепцію сучасної класичної гітари зі збільшеним корпусом, системою віялових пружин і мензурою 650 мм (25,6 дюйма). Система 12-TET стала стандартом для гітари.

У XX столітті композитори знову почали порушувати правила. Хуліан Каррільо замовляв мікротонові гітари та арфи для своєї теорії «Sonido 13». Алоїс Габа писав мікротонову музику в Чехії та спроєктував чвертьтонове піаніно. Гаррі Парч створив 43-тонову систему інтонації та цілий оркестр інструментів під неї.

Поява електронної музики зробила мікротональність доступною. Венді Карлос розробляла власні неактавні шкали, використані в альбомі «Beauty in the Beast» (1986). У Туреччині класичний гітарист Толгахан Чогулу винайшов регульовану мікротонову гітару з ладами, що переміщуються по спеціальних пазах.

Близько 2014 року Стю Маккензі з King Gizzard and the Lizard Wizard придбав турецьку багламу. Натхненний її звучанням, він попросив гітарного майстра об'єднати електрогітару з багламою, в результаті чого з'явилася знаменита гітара Flying Microtonal Banana. Решта учасників гурту переобладнали недорогі гітари, встановивши додаткові лади, і записали кілька альбомів у системі 24-TET.

Дует Angine de Poitrine вивів цю концепцію на новий рівень. Їхня двогорифна мікротонова гітара, педаль-лупер Boss та яскравий епатажний образ перетворили мікротонову музику на помітний тренд.

Музичний світ зробив повне коло: мікротональність, що була нормою в давнину, пройшла через математичну стандартизацію і сьогодні знову повертається у творчість гітаристів.

Як використовувати мікротони на звичайній гітарі

Якщо ви хочете поекспериментувати з мікротонами, ви можете використовувати наступні техніки:

• Бенди (Microtonal Bending): Звичний блюзовий підтяг на чверть тону між ладами — це класичний мікротон.

• Слайд: Використання слайдера перетворює гітару на безладовий інструмент, відкриваючи доступ до всіх проміжних частот.

• Перебудова однієї струни: Переналаштування однієї або двох струн на чверть тону нижче дозволяє грати мікротонові рифи на стандартному грифі.

• Pitch Shifter та педалі експресії: Педалі на кшталт DigiTech Whammy, EHX Pitch Fork або Boss PS-6 з підключеною педаллю експресії дозволяють плавно змінювати висоту тону.

• Мікротонові гітари та грифи: Завдяки популярності жанру компанії на кшталт Eastman Guitars або приватні майстри на Etsy (наприклад, JLJInstruments) пропонують готові мікротонові грифи та інструменти. Будь-який кваліфікований гітарний майстер також може встановити додаткові лади на вашу гітару.