Еволюція легенди: перші Fender Stratocaster 1954 року і колосальна різниця між ранніми та пізніми екземплярами

Перша гітара з цієї пари знаменитих Fender Stratocaster 1954 року датується березнем 1954 року і має серійний номер «0108», вибитий прямо на задній кришці відсіку пружин тремоло. У гітарному світі побутує думка, що інструменти із серійними номерами на кришці тремоло спочатку створювалися як демонстраційні зразки для торгових представників компанії.

Ці найперші гітари часто вирізняються значною вагою, а їхні корпуси виготовлялися з декількох шматків ясена, на відміну від цільних одношматкових заготовок, до яких компанія Fender перейшла трохи пізніше. Різниця у вазі між такими гітарами може досягати значних 1.35 кг (3 фунтів). У моїй колекції бували інструменти, випущені ще в січні 1954 року, але найраніший Stratocaster, що зберігається в мене зараз, зроблений на пару місяців раніше за екземпляр «0108».

Мені траплялися ранні інструменти зі шліцьовими гвинтами на перемикачі або кріпленнях звукознімачів, але цей екземпляр — єдиний, у якому абсолютно кожен гвинт має прямий шліц. Потенціометри на гітарі «0108» промарковані 42-м тижнем 1953 року, а в порожнині для звукознімача біля бриджу повністю відсутній фрезерований канал для дротів (так званий worm rout).

Це вже пізніше майстри Fender здогадалися акуратно вирізати цей канал за допомогою круглої фрези, а на найперших гітарах деревину просто вирубували вручну за допомогою стамески. Звукознімачі на цій гітарі оснащені кришками з напівпрозорого полістиролу, що надає інструменту неймовірно стильного вінтажного вигляду, оскільки з роками цей матеріал набуває благородного сіруватого відтінку.

Серед інших характерних деталей раннього періоду — короткі ручки регуляторів (short skirt knobs), круглі отвори на задній кришці тремоло та наконечник перемикача у формі регбійного м'яча. За своє життя я тримав у руках близько 20 гітар Stratocaster із серійними номерами на кришці тремоло, і абсолютно всі вони звучали темніше, щільніше і басовитіше, особливо на нековому та середньому звукознімачах.

Не можу сказати, що вони мають такий самий ідеальний частотний баланс, як інструменти, випущені ближче до кінця 1954 року. Найраніші звукознімачі оснащувалися м'якшими магнітами Alnico III з укороченим осердям під третьою струною (G-string slug). На темніший характер звуку також вплинули потенціометри номіналом 100 кОм, які Fender встановлювала на перші партії, замість звичних 250 кОм.

Переконаний, що чималу роль у формуванні цього тону відіграє й додаткова вага, подібно до того, як важкі гітари Gibson Les Paul «Burst» завжди мають глибший і гарчачий тембр порівняно зі своїми легшими побратимами. Контури корпусу у ранніх і пізніх гітар схожі, хоча виріз під живіт (belly cut) на найраніших екземплярах зроблений трохи глибшим.

До кінця 1954 року компанія Fender стала набагато частіше використовувати цільні одношматкові корпуси, серед яких траплялися приголомшливі заготовки радіального розпилу (quarter-sawn). Білі полістиролові кришки звукознімачів перестали бути напівпрозорими, а регулятори отримали довгу «спідницю» (full skirt knobs). Профіль грифа на гітарах кінця 1954 року став не таким масивним, а на зміну чохлам за формою гітари (form-fit cases) прийшли прямокутні твідові кейси з центральною кишенею.

Важелі тремоло на найперших випусках мали гостріший вигин, який невдовзі пом'якшили, а протягом 1950-х і 1960-х років його робили все прямішим. Відомо, що Fender активно збирала відгуки музикантів, даючи гітари на тестування місцевим артистам, які виступали на фермерських танцях, і я впевнений, що головними предметами скарг на перші інструменти були саме велика вага і товщина грифа. Ранній U-подібний профіль грифа відчувається досить масивним («лопатоподібним»), і хоча колекціонери полюють саме за ним, серед діючих гітаристів я знаю небагатьох шанувальників такого профілю.

Вже в середині 1954 року Fender почала випускати версії hardtail (з фіксованим бриджем без тремоло). Багато хто помилково вважає, що ця опція з'явилася пізніше, проте Fender планувала її з самого початку, намагаючись переманити гітаристів, які грали на Fender Telecaster.

Далеко не всім виконавцям була потрібна система вібрато, а гітари hardtail забезпечували довший сустейн, за що їх і вибирали. Якщо на гітарі з тремоло встановити всі п'ять пружин і щільно притиснути пластину бриджу до корпусу, можна наблизитися до цього звучання, але для мене гітари hardtail завжди звучать трохи виграшніше.

Обидва інструменти, що розглядаються, перебувають у чудовому аутентичному стані. На корпусі ранішого екземпляра колись було вибито чиєсь ім'я за допомогою маленьких фінішних цвяхів.

Через це на корпусі залишилося безліч крихітних отворів, які виглядають як звичайні вм'ятини і сколи від часу, тому мені так і не вдалося розгадати це ім'я. Також через наші руки проходило багато гітар 1954 року зі збільшеною подовженою заглушкою анкерного стрижня на голівці грифа.

Раніше вважалося, що їх переробляли, щоб підігнати під зовнішній вигляд гітари Stratocaster, зображеної на рекламних фото Fender. Однак зараз стало ясно, що майстрам Fender часто доводилося переробляти цей вузол на заводі, встановлюючи збільшену заглушку або підфарбовуючи область навколо неї, щоб приховати сліди доопрацювання.

Колекціонери захоплюються можливістю володіти найпершими Fender Stratocaster 1954 року через їхню екстремальну рідкісність. Компанія Fender випустила всього близько 200 таких ранніх екземплярів, і більшість із них за минулі десятиліття зазнали некваліфікованих модифікацій. Інструмент кінця 1954 року, який ми розглядаємо, по суті ідентичний моделям 1955 року, оскільки приблизно до серпня або вересня 1954 року Fender остаточно сформувала стандартну серійну специфікацію. На мій погляд, гітари Stratocaster, вироблені починаючи з кінця 1954 року і пізніше, є абсолютним еталоном за звучанням і зручністю гри.